Праведний Філарет Милостивий, син Георгія і Анни, вихований в благочесті і страху Божому, жив в VIII столітті у селищі Амнії Пафлагонської області ( Мала Азія). Жінка його, Феозва, була з багатої і знатної сім’ї, у них були діти: син – Іоанн і дочки – Іпатія і Єванфія.

      Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство не приносило йому радості. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний суд і про « малих цих» ( Мф. 25.40), слова апостола про те, що людина, помираючи, нічого не забирає із світу цього ( 1 Тим. 6, 7), рядки царя Давида про винагороду праведника ( Пс. 36, 25). І Філарет прославився любов’ю до убогих.

      Одного разу ізраїльтяни ( араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилось лише 2 воли, корова, декілька вуликів і дім. Але і це, останнє, він поступово роздав убогим. Стійко і лагідно він переносив дорікання жінки і глузування дітей. « Я маю в потаємних місцях, не відомих для вас, таке багатство і такі скарби, – відповідав він рідним, – яких вистачить Вам, навіть якщо Ви і сто років проживете не працюючи і ні про що не турбуючись».

      І Господь воздав Філарету за його милосердя: коли була віддана остання міра пшениці, його старий друг прислав йому сорок мір, а після того, як була віддана убогому тепла одежа, до нього повернулось багатство.

      В той час візантійська імператриця Ірина ( 752-803) шукала наречену для майбутнього співправителя Константина Багрянородного і для цього по всій імперії розіслала посланців. Посли не минули і Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що найвищі гості мають бути і в їхньому домі, Філарет дуже зрадів, а Феозва навпаки, почала сумувати: в домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне пригощання годі було й думати. Але Філарет наказав жінці добре прибрати в домі. Сусіди, дізнавшись, що очікується прибуття царських послів, принесли вдосталь всього, що було потрібно для багатого бенкету. Посланці відібрали для царських оглядин разом з десятьма дівчатами і онуку Філарета, Марію. Вона перевершила своїх ровесниць красою, лагідністю і скромністю та стала царицею, а Константин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулись до Філарета і багатство, і слава. Але, як і раніше, святий любитель убогих щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для бідних, а сам прислуговував їм при цих трапезах. Всі дивувались смиренню Філарета і казали: « Воістину чоловік цей весь Божий, істинний ученик Христів».

      Слузі він наказав зробити три ящики і наповнити їх окремо золотими, срібними та мідними монетами: з першого отримували милостиню зовсім убогі, з другого – ті, що втратили кошти, а з третього – ті, що лицемірно виманювали гроші.

      Так, не приймаючи почестей, в смиренні і любові до бідних досяг блаженний старець віку 90 років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив в Константинопольський монастир Родольфію, роздав там все, що мав при собі, на монастирські нужди та убогим. Прикликавши рідних наставляв їх перебувати в любові до бідних і нестяжанні і мирно відійшов до Господа. Упокоївся він в 792 році і похований в обителі Суда Родолфія у Константинополі.

      Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті чудо. Коли тіло святого несли до місця поховання, один чоловік, одержимий бісом, схопився за гріб і слідував за похоронною процесією. На кладовищі сталося зцілення біснуватого: біс повалив чоловіка на землю, а сам вийшов з нього. Багато інших чудес і зцілень здійснилось при гробі святого.

      Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилась, відбудовуючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземних нашесть.

      День пам’яті -  14 грудня.