Кафедральний Собор ікони Касперівської Божої Матері — одна з найцікавіших та мальовничих споруд міста. Вона присвячена Чудотворному образу Касперівської ікони Божої Матері — найбільш шанованому та улюбленому на півдні України. Цю ікону було завезено до Овидіопільського повіту Херсонської губернії наприкінці XVI ст. з Трансільванії.
У 1840 році ікона оновилася й прославилась багатьма дивами. На думку місцевих жителів, ікона врятувала Одесу та інші південні міста від ворожого нападу під час облоги Севастополя (Кримська війна 1853-1855 рр). А коли загроза для міста Миколаєва минула, то у мешканців міста з’явилася думка про побудову нового храму. Під приводом купця Костянтина Соболева було створено комітет, у склад якого ввійшли протоієрей Іоан Станіславський, Миколаївський поліцмейстер майор М. Коробчевський, почесний громадянин Федір Киревський, міський архітектор штабс-капітан Козаков, полковник Плетньов та надвірний радник Павлов. На цих людей покладався збір, облік пожертв, а також нагляд за будівництвом та вибір місця для нового храму. Автором проекту був архітектор Ф. Еппінгер.
Але після закінчення Кримської війни побудова храму відклалася і тільки у 1872 р. на місці не збудованої церкви зводять мурований Касперівський Молитовний дім.
До будівництва храму повернулися у травні 1904 р. Міська Дума надала початкові кошти і святкове закладення церкви відбулося на розі вулиць Садової та Одеської (суч.назва Потьомкінська). Храм почали зводити, але є думка, що не по проекту Ф. Еппінгера, а використовуючи «руський стиль», який став офіційним стилем церковного будівництва у 1880-1890-х рр. З початком російсько-японської війни й браком коштів будівництво церкви розтяглось більш як на десятиріччя. Споруду довели до кінця й церкву освятили у 1908 році, але окремі роботи продовжувалися до 1915 р.
Служба у храмі правилася до 1934 року, а потім церкву за рішенням облвиконкому передали у розпорядження заводу ім. “61 Комунара”. З 1934 по 1941 рр. тут працював клуб. У 1942-1946 рр. споруду знову було перероблено на храм. З 1947 р. нижні приміщення церкви здають в оренду під склад міському універмагу, а із січня 1949 року облвиконком приймає рішення про ліквідацію храму і повертає приміщення заводу ім. “61 Комунара” під клуб.
І тільки 12 листопада 1993 року храм повернули віруючим, громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Усю історію побудови храму можна поділити на три основні етапи:
- 1904–1908 рр. — зведено основний об’єм;
- 1909–1915 рр. — зведено дзвіницю та завершено внутрішнє опорядження;
- 1916–1917 рр. — поставлено огорожу, добудовано південний портик.
Зараз активно ведуться роботи з реставрації храму. Скоро прийде час і Собор знову засяє красою. Він завжди буде вражати своєю величчю всіх віруючих та жителів міста.
