Перша вселенська батьківська субота буває в М’ясопустний тиждень. Цю суботу Церква присвячує поминанню всіх покійних від Адама і до наших днів. Заупокійна служба в цей день називається так: “Пам’ять всіх від віку спочилих православних християн, отців і братів наших”. У синаксарії (збірнику відомостей про свято) на цей день написано: “Святі отці узаконили чинити спомин всіх померлих з такої причини. Багато хто досить часто помирає неприродньою смертю, наприклад, під час подорожей в морі, в непрохідних горах, в ущелинах і безоднях; трапляється, гинуть від голоду, в пожежах, на війнах, замерзають.

Хто може перерахувати всі роди й види раптової та ніким не очікуваної смерті? Всі такі померлі позбавляються узаконеного співання псалмів і заупокійних молитов. Ось, чому святі отці, котрими рухав мотив любові до людей, і встановили, грунтуючись на апостольському вченні, звершувати це всезагальне, всесвітнє поминання, щоб ніхто, хто будь-коли, будь-де і будь-як скінчив земне життя, не був позбавлений молитов Церкви”.

Настанови м’ясопусної батьківської суботи походять до переказу апостольського, що підтверджується уставом св. Церкви, викладеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на підставі найдавнішого переказу, і звичаєм давніх християн сходитися в певні дні на цвинтар для поминання спочилих, про що збереглося письмове свідчення з IV сторіччя.

Підставою до встановлення цього поминання послужило те, що в неділю м’ясопусного тижня св. Церква чинить згадування другого пришестя Христового, і, тому — напередодні цього дня, немов би в день перед страшним судом Христовим, і — притому — наближаючи до духовних подвигів св. Чотиридесятниці, коли нам належить ввійти в найтісніший союз любові з усіма членами царства Христового — і Святими, і живими, і померлими, Церква молиться за всіх, від Адама до сьогодення, спочилих у благочесті і правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всіх родів: від роду царів, князів, монахів, мирян, юних і старців, і всіх… — раптово померлих і залишених без узаконеного поховання, — молиться, благаючи, Праведного Суддю виявити всім їм Свою милість у день справедливої відплати.